Сайт міста Бурштина
|   Головна   |   Путівник   |   Історія   |   Міська рада   |   Фотоальбом   |   Фірми   |   Контакти   |  
Гість [Вхід] [Реєстрація]
   
   
 
Меню сайту
- Долітописне минуле
- Назва міста
- Адрміністративний устрій
- Поселення

Наші партнери

Телекомпанія РАІ

Телекомпанія РАІ


Цікаві сайти
Сайт міста Рогатина СПД Павлів і Ко.
село Тростянець Історико-меморіальний музей Степана Бандери

Наша кнопка:

Сайт міста Бурштина


 

Назва міста

Назви населених пунктів є унікальним безцінним джерелом інформації. Більшість із них утворилися в період заснування поселень. Завдяки своїй живучості вони донесли до сучасності закодовані відомості про причини закладення міста чи села на даному місці, про межі розсе­ лення перших мешканців, про їх приналежність до якоїсь із етнічних груп, професію, а іноді й про давно забуті історичні події. Ключі до розшифрування цієї інформації розкидані по найрі­зноманітніших галузях науки, тому розшукати їх є справою досить непростою. В дуже незви­ чній для топоніміки галузі довелося шукати ключика для з'ясування походження назви міста Бурштина. Справа в тому, що зміст, вкладений у найменування населеного пункту є цілком зрозумілим: бурштин - це народна назва закам'янілої смоли дерев, більше відомої в науці як коштовний камінь янтар. Але чому містечко отримало саме таку назву ? Відповідей на це питання багато і вони неоднозначні. На даний момент існує п'ять версій пояснення назви населеного пункту. Наведемо їх, подавши всі аргументи за і проти.

Версія перша. Фольклористично-мікротопонімічна. Прагнучи зрозуміти, від чого походять назви населених пунктів і не знаходячи більш-менш логічного пояснення, жителі складали легенди, які передавалися з покоління в покоління. В більшості випадків в основу легенд лягали реальні історичні події, але передача з уст в уста протягом кількох століть змінювала їх до невпізнання. Здавна в народі побутувала легенда й про походження містечка Бурштина. В ній розповідалося, що одного разу під час полювання розлючений тур сполохав коня, на якому їхала молода княжна. Переляканий кінь поніс її в лісові нетрі. Князівську дочку врятували, та вона загубила бурштинове намисто. Батько сповістив округу, що віддасть княжну за того, хто знайде намисто. Багато охочих шукали його, та марно... А за лісовим урочищем відтоді закріпилася назва - Бурштинове. Упорядники книги "Енерговелетень Прикарпаття", в якій була передрукована легенда, вважали, що від назви урочища дістало назву поселення, яке дещо пізніше тут виникло. При всьому скептицизмі до усної народної творчості, викликаному її казковим сюжетом, мусимо визнати, що містечко цілком могло отримати свою назву від найменування урочища.

Другу легенду записав і свого часу опублікував заступник директора електростанції В. Мельничук. "У сиву давнину місцеві мешканці володіли чарівним бурштиновим намистом, яке робило їх непереможеними. Жоден ворог не міг подолати їх, бо якщо хтось знесилювався в бою, то досить було доторкнутися до чарівного намиста і сили заново повертались. І воїн ставав у ряди охоронців рідної землі. Та бояри і князі підкуплені ворогами розірвали на частини те намисто і розкидали по горах", - розповідалося у легенді. І цей варіант легенди містить у собі багато елементів фольклору, що не відповідають дійсності. Зокрема заперечення викликає хоча би те, що на час найменування населеного пункту сучасною назвою вже не існувало ні бояр, ні князів.

Версія друга. Теологічна. Топонім містечка утворено від коштовного каменю бурштину, так як воно було колись:

  1. обмінним чи торгівельним пунктом виробів із цієї живиці (за припущеням І. Войчишина);
  2. місцем, де обробляли бурштин і виготовляли з нього прикраси (за версією С. Бабишина та Ю. Кругляка);
  3. місцем, де його знаходили (за свідченням "Хроніки міста Бурштина").

Найвагоміші аргументи на захист цієї версії навів вже покійний івано-франківський професор С. Бабишин. Він припускав, що населений пункт дістав свою назву під впливом ремісників та торговців, які займались в основному виготовленням виробів з янтарю та їхнім продажем. "Вироби з бурштиновими прикрасами, - писав вчений, - принесли містечку славу і нове ім'я". Доказом вірності своєї гіпотези вчений вважав виявлення геологами у 1978 р. на Прикарпатті до 30 зразків цього цінного каменю.

Слід зазначити, що обробка янтарю в спеціальних майстернях дійсно велася здавна в найбільших містах Київської Русі. Так, у 1938 р. археолог М. Каргер на території Михайлівського монастиря у Києві виявив майстерню по обробці янтарю, датовану ХII-ХIII ст. Поряд з готовими виробами в ній знайдено 50 напівоброблених ювелірних заготовок. Залишки такої ж майстерні були знайдені археологами при розкопках Рязані, спаленої татарами в 1237 р. Археологи знаходили прикраси з бурштину в Галичі та Бовшеві. Асортимент цих коштовностей був великий: намисто, пряслиця, підвіски-кулони, ґудзики, персні. Майстерні окремих кустарів по обробці янтарю діяли в XIV - XV ст. Новгороді та Львові. Але у відомих на даний час історичних джерелах немає жодної документальної згадки про наявність янтарного гутиська чи місця продажу бурштинових виробів в околицях Бурштина.

Свою теперішню назву містечко Нове село отримало, як відомо, у 2-й пол. XVI ст. В цей час в ньому працювали біля 25-ти ремісників, але жоден із них не займ'ався ювелірною справою. Та й навряд чи в невеличкому малозахищеному містечку вигідно було виготовляти коштовності. Власники янтарних майстерень обрали б для такого виробництва безпечніші міста такі, як Галич, Рогатин або Бережани.

Один із найбільших торговельних центрів янтарними виробами знаходився у Вроцлаві, а другий за величиною - в польському місті Каліші. На Україні також було прийнято іменувати населені пункти назвами коштовних каменів. Крім Бурштина в нашій державі існують ще 5 населених пунктів назви яких пов'язані із коштовними каменями. Це - м. Алмазна (Кадієвської міськради Луганської області), с.м.т. Алмазівка (Ровеньківської міськради Луганської області), с. Жемчужина (Нижегорського району Кримської АР), с. Жемчужне (Павлоградського району Дніпропетровської області) і с. Янтарне (Красногвардійського району Кримської АР). Ознайомившись з історією цих населених пунктів вдалося встановити, що всі вони якимось чином були пов'язані із добуванням чи переробкою коштовних каменів. Одне з найбільших промислових родовищ янтарю знаходиться в Калінінградській області Російської Федерації. Населений пункт на березі Балтійського моря, де зосереджено головне місце добування і обробки бурштину називають Янтарне. Це означає що й Бурштин мав би мати якесь відношення до цього коштовного каменю. Цілком можливо, що саме тут його знаходили. Тому до третього різновиду цієї версії, ми повернемося дещо пізніше.

Версія третя. Антропонімічна. Велика група новозаснованих містечок Прикарпаття отримала свої назви від власних імен чи прізвищ засновників або осадників. Існують підстави вважати, що й топонім Бурштин теж утворився від антропоніма. В історичних джерелах доби середньовіччя збереглося кілька згадок про людей з такими прізвищами. Польська дослідниця Е. Горнова свого часу знайшла у архівах відомості, що у 1635 р. бурмістром містечка Підгороддя був Іван Бурштин." За даними галицьких судових актів у 1648 р. калуський староста Самуїл Понятовський подав позов на міщан та селян за участь їх у бунтах восени того ж року. Серед інших у списку повстанців значилися Іван та Гриць Бурштини із села Сівка. Отже, не виключено, що містечко названо іменем нового осадника на ймення Бурштин. Але знову ж таки це тільки здогадка, так як прямих доказів про причетність людей на прізвисько Бурштин до перейменування містечка Нового села немає.

Версія четверта. Грунтознавча. Львівський науковець О. Купчинський зараховує Бурштин до групи населених пунктів, назви яких утворилися від кольору води і грунту. На жаль, вчений не наводить аргументів на користь своєї версії, але мусимо визнати, що доля істини в ній є. Більша частина Бурштинського Опілля, як відомо вкрита чорноземом, але вздовж долини Гнилої Липи трапляються суглинки жовтого кольору, які цілком могли асоціюватися у місцевих жителів із коштовним каменем бурштином. До того ж, підмивання Гнилою Липою при­ бережних грунтів робило жовтуватим колір води у ній. Можливо, саме через це десь у XVII ст. річку Срібну Липу було перейменовано у Гнилу Липу. Через Бурштин також протікає потічок Тенітницька Рудка, названий так, очевидно, через колір води в ньому. І все ж, як і попередня, грунтознавча версія пояснення назви містечка не має достатнього джерельного підтвердження і базується тільки на здогадках.

Версія п'ята. Лінгвістична, її автором є педагог із Бурштина В. Матіїв. Він припускав, що свою назву місто отримало від кам'яного замку, який німецькі будівельники і колоністи-урядники назвали рідною мовою " burgstein " ( burg - замок, stein - камінь). Після посилення польських впливів назва міста зазнає спрощення (випадає буква "g"), що приводить до тієї назви, яку маємо зараз. З мовознавчого боку версія дійсно бездоганна: випадання приголосного цілком можливе. Автори нарису про місто в збірнику документів "Енерговелетень Прикарпаття", посилаючись на книгу "Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська область" писали, що в містечку існувала кам'яна твердиня. Перевірка джерел на яке посилалися автори допису, виявила що в ньому немає й слова про кам'яну фортифікаційну споруду. Там зазначено, що італійські (а не німецькі) будівельники збудували в містечку розкішний замок-фортецю. З інших джерел дізнаємося, що була ця форталіція дерев'яною. Власники Бурштина - польські магнати Синявські - зробили своєю родовою резиденцією Бережани, збудувавши там кам'яну твердиню. В Бурштині ж здавна існував тільки дерев'яний замок. В "Інвентарі Бережанського ключа" за 1698 р. зазначалося, що містечко мало фортифікаційну споруду оточену частоколом з чотирма баштами та двома брамами.

Отже, роблячи підсумки, слід зазначити, що всі без винятку версії про походження назви Бурштина відзначаються слабкістю джерельної бази, а тому не є достатньо аргументованими. Автору (Федунків Зіновій - прим.Торконяк П. В.) найближчою до істини видалася геологічна версія походження назви містечка. В процесі пошуку аргументів за і проти цієї версії виникло декілька запитань, відповіді на які наближують до розгадки таємниці назви міста Бурштина. Коло питань було окреслене наступним чином:

  1. Коли поселення вперше в історичних джерелах було названо Бурштином ?
  2. Які фактори найчастіше впливали на прейменування Прикарпатських населених пунктів ?
  3. Як утворився янтар ? Які його фізичні та хімічні властивості ? Як його добували і досліджували ?
  4. Де на Україні зустрічаються поклади янтарю та його одиночні знахідки ? Чи знаходили цей коштовний камінь в околицях Бурштина ?

Найфаховіше вивченням датування перших згадок про населені пункти займався львівський дослідник П. Сіреджук. У 1981 р. в одній із своїх статей він писав, що містечко Нове село перейменовано в Бурштин у 1628 р. Через три роки в публікаціях того ж дослідника з'явилася дата 1596 р. В статті двохрічної давності, П. Сіреджук зазначав, що Нове село стало Бурштином у 1578 р. 19 На жаль, дослідник не подав посилання на джерело, тому остання дата викликає сумніви, адже у люстрації Галицького староства за 1578 р. містечко ще іменується Новим селом. Виходячи з цього, за найвірогіднішу дату перейменування слід вважати 1596 рік. Чому ж було перейменовано містечко ? Для початку спробуємо з'ясувати, які причини у XVI - XVII ст. привели до зміни назви багатьох поселень на Прикарпатті.

Після повені 1610 р. село Богородчани було відбудоване на новому місці - правому березі Бистриці і отримало назву Межиріччя. У 1631 р. цьому поселенню королівським указом надано статус міста. У 1650 р. містечко Межиріччя стали називати Богородчанами, а село на лівому березі ріки (матірну осаду) - Старими Богородчанами.

Після відбудови зруйнованих татарами Чешибісів шляхтич Яків Потоцький назвав їх у 1597 р. Єзуполем (зараз с.м.т. Тисменицького району).

Село Косів після розорення шляхтичем Язловецьким у 1565 р. було відбудоване на новому місці - в урочищі Риків, від якого і перейняло свою назву.

У 1570 р. королівським указом шляхтичеві Яну Фірлею на грунтах села Матіївців дозволено закласти містечко Фірлеїв (зараз с. Липівка Рогатинського району).

У 1553 р. король Зигмунд-Август дозволив галицькому ловчому Матіяшу Дзетеровському на землях села Подмертина (Обертина) заснувати містечко Ніглотів (зараз с.м.т. Обертин Коломийського району). Після зруйнування містечка татарами у 1594 р. населений пункт втратив міський статус і повернув собі стару назву.

У 1610р. польський король дозволив Олександрові Балабану на землях с. Отинії закласти містечко Балабанів або Корчак (зараз с.м.т. Отинія Коломийського району).

У 1415 р. польський король дозволив Волчкові Преслужичу на землях села Філіповці закласти містечко Рогатин.

У 1647 р. польський король дозволив місцевим шляхтичам закласти на землях села Краснополе містечко. Лише через 11 років воно було перейменовано у Солотвино (зараз с.м.т. Богородчанського району). Хоча ще й протягом XVIII ст. вживалася подвійна назва Краснополе-Солотвин.

У 1629 р. польський король видав повторний привілей на закладення на землях зруйнованого татарами містечка Стецеви нового містечка Новини (зараз с. Стецева Снятинського району). Після зруйнування містечка відбудувалося тільки село.

У 1593 р. польський король видав галицькому старості Станіславу Влодеку привілей на закладення містечка на землях села Стопчатова. У 1602 р. цьому населеному пунктові надано магдебугзьке право і дозволено змінити назву на Влодків. У 1610р. містечко придбав шляхтич Матвій Яблоновський (+1624). Між 1638 і 1641 роками його син перейменував село за своїм прізвищем на Яблунів (зараз село Косівського району).

Отже, обстеження найменувань вище зазначених населених пунктів дозволяє встановити, що у XV - XVII ст. вони змінювали свої назви після:

  • закладення міських поселень за королівськими указами на землях матірних сіл, так як мали з ними різний статус, а іноді й належали різним власникам;
  • зруйнування населених пунктів повенями, пожежами, ворожими спустошеннями і передислокації їх на інше місце.

Про Нове село відомо, що ні надання йому міського статусу (1521 p .), ні повторне осадження не вплинули на зміну назви. Звідси випливає, що його було перейменовано тільки після якогось катаклізму у другій половині XVI ст. На жаль вузька джерельна база не дає можливості відшукати відомості про подію, в результаті якої мешканці Нового села перейшли на постійне проживання в інше місце - назване Бурштином. Можна лише припускати що цією подією було руйнування містечка татарською ордою Карим Гірея влітку 1594 р.

Новозасновані поселення отримували назви переважно за прізвищами власників, або їхніми родовими гербами (Балабанів-Корчак, Новина, Фірлеїв, Яблунів), за географічними факторами (Межиріччя, Риків (урочище), Рогатин (урочище), а також за назвами святих обителей (Єзупіль) та промислових об'єктів (Солотвино). За аналогією топонім Бурштин міг утворитися від назви урочища. Але тоді виникає питання: чому ж урочище отримало таку назву? Під час пошуку відповіді автор постарався виявити якомога більше відомостей про янтар.

Зі спеціальної літератури вдалося встановити, що бурштин є дорогоцінним каменем третього порядку (за Ферсманом). Походить він від янтароносних хвойних порід дерев, які росли на островах оточених теплим морем в міоцені (25 - 10 млн. років тому).

Що ж відомо науці про цей коштовний камінь?

За дослідженнями вчених встановлено, що бурштин це є легкий, крихкий і м'який міне­ рал переважно натічної форми (хоча зустрічаються екземпляри круглої, еліпсовидної, бруско-видної, серповидної, клиновидної, лінзовидної, каплевидної форм) від ясно жовтого до рубіново-червоного і буро-чорного кольору, зі смолистим блиском та вагою від кількох грамів до 10 кілограмів. Дуже добре електризується при терті. Плавиться при температурі 250-375° С з виділенням бурштинового квасу і бурштинової олії, та випаданням в осадок так званої калофонії і випаровуванням газових складників що спричиняють приємний смолистий запах. Складається янтар із високомолекулярних сполук вуглецю, водню і кисню з домішками 24-х елементів таблиці Менделєєва. Зрідка в янтарі трапляються неорганічні залишки (мінерали, гази, рідини) та елементи давньої флори і фауни (пилок квітів, фрагменти рослинності, комахи тощо). Такі знахідки мають велике значення для палеографії та користуються попитом ювелірів.

В Європі інтерес до янтарю сильно виріс якраз у XVI ст. До цього часу відносяться перші згадки про наземне добування бурштину. Майже у всіх країнах представники знатного стану зацікавилися його лікувальними та чудодійними властивостями. Вважалось, що немає такої хвороби від котрої янтар не приносив би зцілення. З нього робили амулети і талісмани, які використовувалися різного роду магами і чаклунами. Тоді ж надзвичайно виріс попит на виготовлені з бурштину вироби, зросла кількість експедицій, які здійснювали пошуки за цим коштовним каменем, зацікавились ним і вчені. В другій пол. XVI ст. з'являються перші наукові монографії про янтар. Дослідники з різних країн незважаючи на те, що книговидавництво знаходилося ще тільки на зародковому етапі, видали тоді 10 наукових монографій, дві з яких перевидавалися ще двічі. Свої дослідження опублікували: А. Ауріфабер (Кенігсберг, 1551, 1552, 1572), X . Енцеліус (Франкфурт, 1551), К. Пецер (Віттенберг, 1555), І. Кардано (Базель, 1557), С. Ґзбель-старший (Регіомонті, 1558, 1567, 1582), Н. Монрад (Антверпен, 1579), С. Ґебель-молодший (Кенігсберг, 1586), І. Помарій (Магдебург, 1587), І. Віганд (Женева, 1590), А. Цезальпін (Рим, 1596). В XVII ст. з'являються ще 10 нових наукових монографій про янтар. Це говорить про велику популярність мінералу і зацікавленість його властивостями.

Найбільшого розквіту в Європі мистецтво обробки янтарю досягло у XVII - XVIII ст. Бурштинові ювелірні майстерні приносили майстерні приносили величезний дохід власникам. З янтарю виготовляли футляри для трубок, мундштуки, портсигари, скульптури, буси, сувеніри тощо. Широкого поширення на той час досягла янтарна мозаїка. Найбільшим її зразком була знаменита янтарна кімната в Єкатерининському палаці.

Довгий час науковці вважали, що єдиним місцем, де добували бурштин були береги Балтійського моря. Лише в кін. XIX ст. було зафіксовано знахідки жовтого каменю на берегах правих приток Дністра в Галичині. Згодом почали знаходити янтар і на берегах таких рік України як Горить (поблизу м. Бережниця у Волинській області), Ужа (поблизу с. Гулянка в Житомирській області), Уборті (поблизу с. Баржі в Житомирській області), Дніпра (поблизу м. Київа та Вишгорода), Псел (поблизу м. Кременчук Полтавської області), Уди (поблизу с. Буди Харківської області) та інших.

На території України янтар найчастіше зустрічається в Житомирській, Рівненській, Волинській, Київській, Дніпропетровській, Полтавській, Харківській та деяких інших областях. Найбільше його промислове родовище знаходиться в Рівненській області (с. Клесівське).

Одиночні знахідки цього коштовного каменю зустрічаються в 50 населених пунктах України. Геолог Б. Сребродольський у одній із своїх праць подає перелік місць, де виявлено одиночні знахідки янтарю. Є в його списку й населені пункти Львівської та Івано-Франківської областей. Зокрема на Івано-Франківщині зафіксовано знахідки янтарю в селах Космачі і Шешорах Косівського району, м. Делятині Надвірнянськбго району, селах Мишині і Джуркові Коломийського району, Мізуні і Новоселиці Долинського району. На жаль про знахідки ян­ тарю на Бурштинському Опіллі не зазначалося нічого.

Здавна геологи встановили закономірності залягання родовищ чи одиноких знахідок бурштину. Однією з головних закономірностей є наявність поряд з покладами янтарю таких ко рисних копалин як самородна сірка, бетонована глина та закам'яніла деревина. Серед інших факторів, що визначають місця залягання родовищ янтарю геолог Б. Сребродольский виділяє топонімічний. Він вважає, що заклади цього мінералу можна розшукати й за назвами населених пунктів або мікротопонімів. Наведемо в перекладі з російської мови його слова дослівно:

"Топонімічні назви є дуже стійкими в народі. Вони відображають істотні сторони життя і діяльності. Відкриті ще первісною людиною родовища з часом вичерпали себе й були закинуті й забуті. Однак відповідні географічні назви, що засвідчують знахідки корисної копалини в даному районі, зберігаються на протязі тривалого часу.

Інтенсивне використання янтарю для виготовлення з нього прикрас і культових предметів послужило причиною проникнення його в топонімічні назви. Цілком зрозуміло, що використання топонімічних ознак при пошуках янтарю повинно проводитися з урахуванням різних варіантів вимовляння цього слова на мовах корінного населення, що проживало в певному районі в давні часи.

Можна навести ряд прикладів географічних об'єктів, що отримали свою назву від родовища янтарю, що знаходилося неподалік (або одиноких знахідок): смт. Янтарне в Калінінградській обл., р. Янтра в південній Болгарії, м. Бурштин в Івано-Франківській обл., ділянка Янтардаг (Янтарна гора) в Якутії, Янтарна гора поблизу Гданська, с. Бурштинова гура в Польщі.

Тут топоніміка набуває подвійного значення: допомагає встановити риси економічної географії давнього минулого і виступає одним із критеріїв при пошуках накопичень янтарю. Так, в 1912 р. в підручнику по геології і мінералогії, виданому у Львові, можна було прочитати про знахідки янтарю біля Львова і Бурштина. Зараз ці родовища забуті, а про знахідки янтарю біля Бурштина свідчить тільки назва міста." Як тут не згадати, що про знахідки янтарю в околицях Бурштина повідомляє також "Хроніка міста Бурштина".

Слова відомого вченого є тим вагомим аргументом, який робить геологічну версію походження міста найбільш наближеною до істини.

Отже, нашим дослідженням встановлено, що Бурштин отримав свою сучасну назву в другій пол. XVI ст., (найвірогідніше біля 1596 р.) після відбудови зруйнованого татарами чи повінню Нового села на новому місці. На цей час існувала практика називати новозасновані поселення або іменами власників, або за мікротопонімічними ознаками - назвами урочищ, річок, особливостями рельєфу. Прямих доказів про отримання містечком свого наймення від людей на прізвище Бурштин немає. Тому можемо стверджувати, що новозбудований населений пункт перейняв йазву урочища. Крім того, на час отримання Бурштином своєї назви приходиться пік популярності янтарю. В літературі з геології та мінералогії збереглися згадки про знахідки в Бурштині цього коштовного каменю, які правдоподібно дали назву урочищу Бурштиновому. Ще одним доказом на користь цієї версії є той факт, що більшість населених пунктів названих іменами коштовних каменів були переважно їх центрами добування.

Авторські права на інформацію належать Зеновію Федунківу

 
  © 2017 Сайт міста Бурштина
Створення сайту: LesHOST