Наша кнопка:

Історична довідка

Бурштин... Назва містечка на перший погляд є зрозумілою: бурштин - це скам'яніла викопна смола хвойних дерев. Але що пов'язує поселення над Гнилою Липою зі згаданим коштовним каменем - залишається незрозумілим і досі. Хоча версій виникнення даного топоніма не бракує. За легендою, на місці, де згодом виник населений пункт, княжна загубила бурштинове намисто. За велінням князя-батька, прикрасу довго шукали, але так і не змогли знайти. Урочище, де відбувалися пошуки, з того часу стали називати Бурштиновим. Коли в XIV ст. тут з'явилося поселення, то найменування з даної місцини перейшло і до нього.

Археологічні знахідки свідчать про життя людей на цих теренах понад 2 тис. років тому. Науковими експедиціями виявлено сліди 16 археологічних культур. У ХІІ-ХIII ст. уздовж Гнилої Липи (на території, затопленій зараз Бурштинським водосховищем), існував цілий ряд давньоруських селищ, одне з яких, без сумніву, дало початок первісному поселенню на місці Бурштина. Про те як воно називалося, можемо судити з пізніших історичних документів. «Акти земські і гродські» засвідчують існування у XV ст. на землях Бурштина населеного пункту Нового Села. Його найменування дає підставу припустити, що десь неподалік знаходилося ще древніше поселення (старе село) або ж його руїни, котре й мало би бути тією первісною осадою.

Уперше про Нове Село історичні джерела згадують у 1436 р. Воно було маєтністю галицьких старост. З 1488 р. Нове Село було віддане у заставну оренду шляхтичеві Нікелю із Голов. Він за досить короткий час перетворив його на економічний і на адміністративний центр волості.

У 1554 р. за військові та державні заслуги король Речі Посполитої передав Нове Село Миколі Синявському (свою кар'єру М. Синявський закінчив на посадах Великого коронного гетьмана і Руського воєводи). Грамота передбачала надання Новому Селу статусу містечка та пов'язаних з цим привілеїв, осадження його новими жителями і окреслення кордонів. У 1596 р. містечко вперше назване в історичних документах Бурштином. Точна дата і причина його перейменування залишаються й досі загадкою.

У ХVІ-ХVІІ ст. турецько-татарські орди близько 20 разів спустошували містечко. Особливо руйнівними були напади 1589, 1618, 1620, 1626 й 1633 рр. У 1629 р. під Бурштином відбулася битва між польськими і татарськими військами. Після смерті останнього з роду Синявських — Адама-Миколая Бурштин успадкувала його дочка Софія-Марія - похресниця російського царя Петра І, жінка розумна і красива. У 1724 р. батько віддав її заміж за підстаркуватого графа Денгофа, який через 4 роки помер, а графиня стала повною власницею великих маєтностей. Вдруге Софія вийшла заміж за генерал-майора військ коронних, полковника королівської гвардії князя Августа-Олександра Чарторийського, якого зробила співвласником містечка.

В 1735 р. А. Чарторийський просив у львівського уніатського єпископа дозволу на перепоховання в Бурштинській церкві Григорія Тискиневича (за припущенням, козацького гетьмана). У 1738 р. подружжя виїхало з Галичини, а Бурштин, разом з навколишніми селами, продало колишньому орендареві - Павлові Беное. За його дідицтва Бурштин став одним з головних торговельних центрів Підкарпаття. В місті з'являються винокурня, нова броварня, ґуральня, млин, відновлюється фільварок у Острівці. В 1740 р. П. Беное заклав у Бурштині монастир тринітаріїв, які викуповували християн з турецької неволі.